dyarynych

Давно нічого не писав, бо якось жалко було часу, та і показувати нічого—все рухається повільно, не до цього. Але ось щось найшло бажання показати чим займався останні 2 місяці і знов нічого не писати із спокійною душею. Так от, по порядку. Всі пікчі тикаються.



Шрифти.


Згори донизу: Продовження історії Terraformer, поки Regular і Bold, а також шматок Extra-Bold .
Далі—геометричний ґротеск, роздуми на тему Футури, ґотема і тих, що з ними. Мені здається що зараз потрібен новий гарний, моцний ґротеск, не знаю чи зможу його зробити)

( Ще картинки, десь 3 мб. )

Продовжую роботу над новим шрифтом, ось зразок того ще є зараз. Планується в чотирьох накресленях (Звичайний+Напівжирний+курсиви до обох), але хочеться як слід попрацювати над скелетом, що потім було легше. Задумував його як сучасний акцидентний ґротеск на sci-fi тематику.

Нещодавно завітав на виставку, організовану 4-м блоком. Виставка дуже гарна, особливо сподобались французькі і східні роботи. Приємно здивувала наявність кількох робіт справжніх легенд графічного дизайну—Поли Шер (нажаль, тільки один постер) і Шигео Фукуди (земля йому пухом, пішов від нас у січні). Жаль не було нікого буклетику чи брошурки, мабуть то було задорого.
Фото на флікері

Думки про моноширинні шрифти не залишають моєї голови, тож я за порадою пана Андрія Шевченко, підійшов до справи з модульного боку, крім того вже маючи невеликий досвід. Вийшло таке:

Приклад вжитку (плакат фейковий, якщо що)

Думаю, що далі з ним робити, може відіслати на конкурс паратайпу.

Недавно заглянув у поштову скриньку, і знайшов там пакунок із Гааґи — новий каталог шрифтів студії Typotheque. Настрій бу кепський, а як відкрив конверт, зразу покращився.

А через півгодини, риючись у батьковій бібліотеці знайшов дуже гарну книжку, для мене так взагалі безцінну. Називається  «Книгопечатание как искусство. Типографы и издатели xviii–xx веков о секретах своего ремесла». Вже прочитав статтю Джамбатісти Бодоні і вражений мудрими словами, які дуже надихають працювати і відкидають купу питань.

Вчора був у справах на Подолі і випадково зайшов на виставку у галерею ЦСРМ. Випадково, тому що просто задивився на постер біля входу, а потім подумав чому б не зайти. Зайшов і не те щоб охнув, але враження приємні. Дуже яскравий, при цьому спокійний і медитавний живопис.
Раджу сходити, виставка лише до 10 липня.

Давно нічого не писав, вирішив ось катнуть пару рядків. Приводом стало коротеньке інтерв'ю із актором, який мені дуже подобається у журналі LQ (так, я читаю жіночі журнали:)). Це Вігго Мортенсен, актор відомий за ролі Арагорна у Володарі Кілець, Френка Гопкінса у фільмі Ідальго та інших, ось його профайл на IMDB. Він мені і так подобався, дуже натхненний у нього образ, та й просто симпатичний мужик, а вчора я дізнався що він ще й дуже гарний фотограф, поет (не можу оцінити, бо не дуже розбираюсь в поезії) непоганий художник і чудовий музикант (музика справді чарівна, і дискографія вражає).
Деякі його фото: тиць
На цьому ж сайті є фрагменти його музичних творів і віршів.
Нажаль, всі його твори розкидані в жахливому хаосі по інтернету, то ж треба витрати досить багато часу шоб знайти і впорядкувати трохи, а зараз зовсім немає часу. Але якщо знайду щось, зразу ж допишу сюди.

Кілька тижнів покреслив у блокноті, і ось перші літерки. Натхненний Оптімою Германа Цапфа і одним із шрифтів, які я найбільше люблю — Meta. Назви поки що не придумав.
Тицяється.

За всіма справами зовсім забув похвалитися новою камерою. Після вкраденого в мене Олімпусу вільних 600 американських президентів в мене так і не з'явилося, тож думку про цифродзеркалку я полишив до кращих часів. Натомість обзавівся от такою «вєщью» – Praktica BC1, майже новою, ще в маслі, мейд ін ГДР.

Ну не можу я без великого фотоапарата, байдуже цифрового чи аналогового. Зразу ж витратив (не втримався), солідну суму на кілька плівок серед них Fujifilm Reala (дорого, собака). Коли мав перший досвід плівкогового фото, десь років із 5 тому, то був студентом і грошей геть не мав, тож знімав на всіляке шайзе. Побачим шо вийде на цей раз.

У чотирьох накресленнях:

Як показали досліди, для екранного використання він не дуже годиться, бо я багато чого не врахував, десь полінувався, а десь не міг знати дрібниць, він кепсько відхінтований (майже ніяк, я відчував себе дурною мавпою із калькулятором, намагаючись розібратися із хінтовкою), але він перший і допоміг мені:

1. Нарешті запам'ятати абетку;
2. Трохи озібратися із ФонтЛабом;
3. Дізнатись багато про шрифт;
4. Розкрути свій мозок у шрифтовому напрямку;

Тож в першій версії я маю намір відправити його на Свято кирилиці (щоб там мені було соромно, якщо раптом його відберуть) і працювати далі. Нащастя я за останні 2 місяці розжився добре натренованою рукою (аяяяй..), залізною жопою, і купою думок про щрифт. Пізніше може викладу сам сабж, коли поборю сором.
Тут невеликий зразок у підіеф.

І знов таки norm.to приклалися до цього. Парочка дивних швейцарських чувачків – Дімітрі Бруні і Мануель Кребс, про яких я дізнався із фільму «Гельветіка» Гарі Хуствітта на перший погляд були випадковими людьми у цьому фільмі. Пізніше я дізнався, що саме вони зробили досить популярний у Західній Європі шрифт Simple.
А сьогодні, шукаючи натхнення, я натрапив на словолитню lineto,  де знайшов багато інших витворів Дімітрі і Мануеля, а також багатьох інших дуже дуже схожих за стилем дизайнерів.
Взагалі-то, я вважав свій потяг до моноширинних шрифтів і техногенних (маю на увазі тих, стилістика яких так чи інакше пов'язана або запозичена із специфічних галузей, наприклад моноширинні шрифти (той самий Simple, DejaVu, Vera Sans Mono, Courier New, American Typewriter та інші), модерністські ґротески (Akzidenz Grotesk, Helvetica, DIN, Univers та їх похідні) і еклектичні сучасні зразки на зразок Klavika Еріка Олзена.
Побачивши асортимент словолитні, я був вражений і зрозумів що я такий не один, крім того це не якісь хлопчаки з одним кривим шрифтом типу мене, а дизайнери із солідним портфоліо гарнітур які я де-не-де зустрічав. Коротше кажучи, ось:
словолитня Lineto, дивні чуваки, зразки Simple: раз, два (перше – дуже гарна студія із Сан Пауло, стиль якої мені дуже імпонує, друге – дипломний проект німецького студента Штефана Бройтігама, який я знайшов ось тут). Нехай живе модернізм!

У рсс ФонтФіду з'явився трейлер документального фільму про високий друк, зокрема про тих хто робить шрифти для високого друку.

Я його нашвидкоруч погортав, чесно кажучи в захваті.

Не дивлячись на те, що робота майже механічна, виглядає трохи впевненіше, крім того в процесі «ожирнювання» я підправив деякі місця і в нормальному накресленні. Шириною всі символи такі самі як і в нормальному накресленні, тут я косив під Йоса Буйвенгу (в нього така фішка – символи в середині шрифту однакові за шириною незалежно від насиченості). Тепер, перед тим як спробувати зробити курсив, хотілось б довести літери жирні і звичайні до більш професійного рівня, якусь закономірність встановити між кінцевими елементами, розібратись із внутрішніми просторами в схожих за деякими ознаками літерах (ь, ъ, ы, ), а деякі просто довести до ладу, зокрема Ss, бо я намучився з ними, але судячи з усього це ще не кінець.

Нарешті мої старання вилились у більш-менш матеріальну форму.
тадам!

Це світле накреслення (курсиву і жирного ще немає) мого першого шрифту Gropius (Названий на честь першого директора Баухаузу Вальтера Гропіуса). Мені складно сказати який образ в мене склався, тому що після 3-х тижнів, мені він схожий на табуретку.  Я не знаю шо мені про нього думати і як на нього дивитися, але мені здається, що доклавши деяких зусилль можливо буде з цього діло (маю деякі думки до адаптації його в пропорційне середовище).
Робив шрифт для особистих потреб в графічному дизайні (потрібна була така от стилістика моноширинна), як інспайр і підказки використовував Consolas Лукаса де Ґроота, Simple студії Norm.to, FF DIN студії FontFont.
Можливо, коли я закінчу, я напишу статтю, про власний експіріенс, бо насправді, навіть це було складно

цікава лекція від словолитні Process Type Foundry, про те як воно бути шрифтовим дизайнером у Штатах, про натхення, словолитню як бізнес і багато іншого. Дуже симпатичні мужичок і баришня, до речі, з гумором таким добрим, типові американці.

(апдейт. я може ідіот, але всі записи перекладу українською, бо мені щось стало соромно — всі жаліються, шо країна погана, звичайно погана—її ніхто не любить, тільки лають всі) Так от. Цей запис про мою жирну морду, що я її собі відгодував, після того як з горем пополам закінчив університет. А фотки робила сусідська дівчинка Настя, за що їй дякую.

Хотілось зробити більш естетичну схему, та й взагалі задати якогось ритму всьому цьому бардаку. Загалом я дуже люблбю київське метро і тільки огидна реклама, до якої я сам частенько прикладав руку (признаюсь — грішив, але халтури не робив ніколи) і тієї жахливої навігації і інфографіки. На цьому скетчі жодної принципової задачі я не вирішив, але приємніше трохи стало

Дуже простий експеримент з блуром

Яка стрілочка зберігає напрям заблурена та і функціональніша. Сподіваюсь я не притягнув за вуха то що бачу.

Випадково проїхались у новому вагоні метро. Враження, скажімо так неоднозначні. Але взагалі, мені старі вагони більше подобались особливо ті, де панелі під дерево кавового відтінку, и алюмінієві накладки (серії не пам'ятаю, але такі їздять Куренівсько-Червоноармійською гілкою). Дуже вже вони стильні і такі монолітні, але скопіювати дизайн наврядчи вийде у когось, хіба шо у Джуджаро, то стара школа ще.